Лист ДФС від 22.07.2016 №15831/6/99-99-15-02-02-15

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо визначення податкових різниць, створених страхових резервів банків та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств»  Кодексу.

Резерви банків та небанківських фінансових установ формуються відповідно до п. 139.3 ст. 139 Кодексу.

Відповідно до положень п.п. 139.3.1 п. 139.1 ст. 139 Кодексу банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв, сформований у зв’язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням вимог підпунктів 139.3.2 – 139.3.4 цього пункту.

Згідно з п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

1) на перевищення розміру резерву станом на кінець податкового (звітного) періоду, над лімітом, який визначається як менша з двох величин:

а) 20 відсотків (на період з 1 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року – 30 відсотків, на період з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року – 25 відсотків) сукупної балансової вартості активів, знецінення яких визнається шляхом формування резерву, збільшеної на суму резерву за такими активами згідно з даними фінансової звітності за звітний період;

б) величина кредитного ризику за активами, визначена на кінець звітного (податкового) періоду відповідно до вимог органу, що регулює діяльність банків, або органу, що регулює діяльність небанківських фінансових установ.

У разі якщо орган, що регулює діяльність банків, або орган, що регулює діяльність небанківських фінансових установ, не встановлює вимог до визначення кредитного ризику, ліміт визначається згідно з пунктом «а» цієї частини підпункту.

Коригування фінансового результату до оподаткування звітного періоду не здійснюється у розмірі зазначеного перевищення резерву, що виникло у попередніх звітних (податкових) періодах.

Таким чином, коригування фінансового результату до оподаткування звітного періоду не здійснюється у розмірі перевищення резерву над лімітом, що виникло у попередніх звітних (податкових) періодах.

Згідно з абзацами 3, 4 п.п. 139.3.4 п. 139.3 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму зменшення витрат від розформування (зменшення) тієї частини резерву, на яку збільшувався фінансовий результат до оподаткування у зв’язку з перевищенням над лімітом;

на суму доходів (зменшення витрат) від погашення заборгованості, списаної за рахунок тієї частини резерву, на яку збільшувався фінансовий результат до оподаткування у зв’язку з перевищенням над лімітом.

Для розрахунку ліміту відповідно до абз а) п. 1) п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу враховується сума сформованого резерву за активами у зв’язку з їх знеціненням (зменшенням корисності) відповідно до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності на кінець податкового (звітного) періоду.

Відповідно до п. 1.2.2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30.12.1998  № 566, банки самостійно обирають метод обліку витрат та калькулювання собівартості банківських продуктів, визначають зміст внутрішньої звітності, а також строки її подання на різні рівні управління. Організація управлінського обліку має забезпечувати перевірку ідентичності інформації і розрахунків, здійснених на основі фінансового обліку.

Таким чином, банки самостійно встановлюють внутрішні процедури обліку і контролю витрат, у тому числі відслідковують відповідні частини резерву, сформованого в межах ліміту або в сумі, що його перевищує.