Міжнародний досвід реформування податкових систем: види податків та електронна звітність

Актуальність теми полягає у тому, що з часів обрання Україною зовнішньополітичним пріоритетом інтеграцію до ЄС особливої актуальності набуло питання приведення нормативно-правових актів нашої держави у відповідність до законодавства ЄС. Податкове право є однією з галузей національного законодавства, яке Україна зобов'язалася узгодити із європейським інтеграційним правом.

Необхідність проведення адаптаційних заходів

Відповідно до Конституції України (ст.1) Україна є соціальною правовою державою. Отже, її податкова система має відповідати вимогам соціальної держави щодо рівня фінансування суспільних благ, із визначенням відповідно до цього рівня перерозподілу ВВП, який забезпечуватиме формування фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави та гарантій громадян на достатній життєвий рівень.

Внаслідок розширення ЄС Україна отримала прямий доступ до єдиного, розширеного, гармонізованого ринку ЄС з 450 мільйонами споживачів. Стає очевидним, що Україна у більшій мірі, ніж інші країни, зможе отримати переваги від доступу до єдиного ринку ЄС з високим рівнем відкритості, єдиним переліком торгових правил і адміністративних процедур, єдиним митним тарифом та з вільним рухом товарів, послуг, громадян і капіталу без внутрішніх бар'єрів (прикордонного контролю, сертифікатів).

Основним шляхом узгодження правових норм України та Європейського Союзу є адаптація – процес розробки і прийняття нормативно-правових актів та створення умов для їх належного впровадження і застосування з метою поступового досягнення повної відповідності права України до європейського права.

Серед форм, зокрема правової адаптації, можна виділити наступні:

– наближення процесу прийняття, внесення змін чи скасування правових норм із метою наближення положень національного законодавства до положень актів законодавства Європейського Союзу для створення належних умов імплементації правового порядку Європейського Союзу;

– координація процесу узгодження тієї частини національного законодавства та практики його застосування, з якої наближення або транспозиція є неможливими або непотрібними;

– імплементація процесу транспонування актів законодавства Європейського Союзу, включаючи створення порядку та процедур їх впровадження (імплементація у вузькому сенсі); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм права, які відповідають європейському праву, органами державної влади (імплементація у широкому сенсі);

– гармонізація процесу коригування законодавства держав – членів Європейського Союзу на підставі правових актів ЄС, зокрема директив, які мають обов'язкову силу для держав – членів ЄС та вимагають від цих держав приведення їх внутрішнього законодавства у відповідність до положень директив.

Метою та завданнями цього процесу є :

– аналіз та оцінка рівня виконання ст.51 «Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Співтовариством та Україною», згідно якій Україна повинна здійснити заходи щодо поступового приведення національного законодавства, у тому числі і податкового, у відповідність до законодавства Європейського Союзу;

– аналіз рівня виконання плану дій «Україна – ЄС», підписаного 21 лютого 2005 р. у Брюсселі, яким передбачено такі євроінтеграційні заходи:

а) імплементація стратегії адаптації законодавства у пріоритетних сферах, визначених у ст.51 УПС, включаючи удосконалення якості та послідовності законопроектної роботи;

б) на основі спільного розуміння завершення спільної роботи із ЄС із підготовки плану-графіку та визначення пріоритетів для моніторингу і сприяння імплементації;

в) розвиток та впровадження систем оподаткування та їх установ відповідно до міжнародних стандартів та стандартів ЄС;

г) проведення податкової реформи, включаючи прийняття та імплементацію законодавства з питань ПДВ та акцизного збору, що відповідає положенням УПС і нормам СОТ;

д) забезпечення відповідності вільних економічних зон правилам СОТ відповідно до зобов'язань України щодо СОТ, початок процесу приведення законодавства України про вільні економічні зони у відповідність до законодавства ЄС;

е) розв’язання питань щодо існуючої заборгованості з відшкодування ПДВ та запобігання накопиченню нової заборгованості, у т.ч. через забезпечення ефективних процедур і виділення достатніх ресурсів;

є) скасування дискримінаційного режиму використання податкових векселів, у т. ч. за допомогою внесення відповідних змін до законодавства;

ж) впровадження комплексного стратегічного плану для Державної податкової служби України із визначенням необхідних адміністративних структур та процедур, визначенням потреб ДПС у фінансових, людських, матеріально-технічних та інформаційних ресурсах;

з) після наближення України до внутрішнього ринку – прийняття та дотримання принципів Кодексу поведінки у сфері оподаткування ЄС.

– розробка пропозицій по удосконаленню податкового законодавства України шляхом його максимальної адаптації до вимог податкового законодавства Європейського Союзу.

Практичне значення, запропонованої стратегії розвитку податкової системи України, дасть можливість максимально адаптувати вітчизняну податкову систему до європейських норм оподаткування.

Електронна звітність – метод, перевірений досвідом

Впровадження нових механізмів звітування платників податків шляхом подання податкової звітності засобами електронного зв'язку залишається для органів державної податкової служби одним із важливих напрямків поліпшення процесу обслуговування платників податків.

Використовуючи такий формат подання звітності, можна уникнути черг, зекономити час та гроші, які витрачаються на доставку звітності до податкових органів. До того ж програмне забезпечення звітності автоматично виконує чимало спеціальних розрахунків та самостійно знаходить помилки. Подаючи звітність в електронному вигляді, не треба перенавчатись, адже сторінки електронної форми звітності повністю відповідають звітному документу на паперових носіях, а система електронних ключів робить електронну звітність захищеною від стороннього втручання.

Саме із впровадженням у життя системи електронного документообігу наша держава наблизиться до світових економічних стандартів, адже більшість розвинутих країн світу давно відмовилася від паперового документообігу і віддала перевагу електронним деклараціям. Понад 60 країн використовують електронну форму звітності.

У 1986 році у США вперше пройшло апробацію подання податкової звітності по каналах зв’язку. Експеримент, у якому брали участь три міста, виявився настільки успішним, що в наступному році до нього включилися ще чотири міста. У 1988 році у програмі брали участь уже 14 штатів.

У 1998 році Конгрес США поставив за мету: до 2007 року 80% усіх звітів має подаватися в електронному вигляді. Рішення підкріпили законодавчо: у 2006 році було видано постанови, які забороняли подавати деякі звіти іншим способом, ніж електронний. А юридичним особам, що мають більш як 10 млн. дол. активів, відтепер ніяк не уникнути використання нових технологій (раніше це поширювалося лише на осіб з кількістю активів у 50 млн . дол.).

Нині американці можуть подати звіт по каналах зв’язку декількома способами:

–        – підготувати та надіслати через аудиторську фірму-посередника;

–        – заповнити звіти самостійно за допомогою купленого програмного забезпечення й відправити звіт через оператора. (Кожне оновлення системи мешканцю Штатів обійдеться не менше ніж у 50 дол.);

–        – заповнити звіт у режимі он-лайн на сайтах спецоператорів, перелік яких можна знайти на порталі Служби національних доходів (http://www.irs.gov). Вартість заповнення одного звіту становить від 10 до 40 дол. Фізичні особи з низьким доходом – менш як 50 тис.дол. на рік – можуть заповнити індивідуальну форму безкоштовно (ця ініціатива одержала назву “Free file”).

У 2007 році завдяки активному співробітництву державних органів і приватних компаній більше половини всіх звітів (і фізичних, і юридичних осіб) американці надіслали через Інтернет.

У 2011 році у США вступила в силу нова система оподаткування довготермінового та короткотермінового приростів капіталу. Відповідно до внутрішнього податкового кодексу США звичайні доходи та доходи, отримані від приросту капіталу, оподатковують по-різному. Приріст капіталу визначається як прибуток від продажу або обміну капітальними активами.

Є ще один випадок, коли дохід не оподатковується як звичайний. Це кваліфіковані дивіденди (сплачуються вітчизняними або іноземними корпораціями і входять до оподатковуваного доходу). Після зниження податків кваліфіковані дивіденди і довготермінові доходи від приросту капіталу оподатковуються за ставкою 15% (5%, якщо платник податку має низький дохід).Така система зберігалася до 2010 року включно.

Досить цікавий і досвід інших країн, які запровадили електронну форму звітності. Наприклад, у Словенії систему електронної податкової звітності використовують для заповнення заявок на відшкодування ПДВ під час обміну товарами серед країн Європейського Союзу; крім того, вона дає змогу фірмам з країн, що не є членами ЄС, зареєструватися і сплачувати ПДВ із он-лайн-продажу для будь-якої країни Європейського Союзу, відповідно до директиви ЄС про електронну торгівлю.

У Словаччині, зокрема, існує офіс електронного прийняття документів, що веде облік усіх електронних документів, які заповнюються і надсилаються, а також видає підтвердження про отримання електронних документів. Цей офіс також містить інструмент для створення та перевірки захищених електронних підписів.

Закон Естонії про систему оподаткування дозволяє платникам податків самим обирати спосіб подання податкових декларацій. Проте Міністерство фінансів зобов'язало усі державні установи, які мають доступ до Інтернету, подавати податкові декларації в електронній формі.

Служба доходів громадян Ірландії дозволяє здійснювати електронне декларування та сплату різних податків і зборів (21 вид) у зручний час (24 години на добу) та у зручному місці усім своїм клієнтам та їх агентам – це повністю інтегрована Інтернет-система.

Подання звітності у Франції відбувається через Інтернет, де можна порахувати свої податки, вибираючи потрібне поле, заповнюючи обов'язкові рядки, відповідаючи на запитання. Причому, зробити калькуляцію можна як на поточний період, так і підрахувати свої податки на майбутнє.

Німеччина однією з перших у 1997 році прийняла закон про електронно-цифровий підпис. Податкові декларації електронною поштою німці здають з 1999 року. Правда, іноді відправлення звітності доводиться дублювати звичайною поштою. Наприклад, це стосується декларації з прибуткового податку. Роздрукувати потрібну декларацію можна з тієї самої програми, яка відправляє звіт по e-mail.

Саму програму для подання електронної звітності можна придбати у компаній, що розробляють програмне забезпечення. Такі компанії безкоштовно одержують від податківців так зване програмне ядро, допрацьовують його і розповсюджують серед фірм.

Класи оподаткування короткотермінового приросту капіталу нині змінилися, а податок на довготерміновий приріст капіталу збільшився (від 10% до 20%). Цікавою у плані запозичення досвіду є Німеччина, у податковій системі якої нараховується близько 50 видів податків. Надходження прибуткового податку до бюджету становить близько 40% суми доходів. Оподаткування прибутковим податком підлягають різні доходи. Максимальна ставка прибуткового податку становить 50%. Майновим податком оподатковується майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі і на землю. Ставки майнового податку складають: 0,5% (для фізичних осіб) та 0,6% (для юридичних осіб). Земельним податком оподатковуються земельні ділянки підприємств, лісове господарство тощо. Ставка податку коливається від 0,6% до 3,1%. ПДВ було введено ще у 1973 році. Його питома вага у доході бюджету становить близько 28%. Загальна ставка ПДВ складає 15%. Турбуючись про збереження навколишнього середовища, у Німеччині не так давно введено особливий екологічний податок. При цьому основними недоліками податкової системи Німеччини є не дуже раціональна структура і завищені податкові ставки.

Отже, запровадження електронної звітності – це зниження затрат та поліпшення звітності платників податків, полегшення процедур, спрощення отримання та обробки звітності, безконтактний метод, який унеможливлює зловживання у податковій сфері.

Види податків та система їх уніфікації

Передовий досвід уніфікації податкової системи, зокрема, демонструє Швеція. Це країна, в якій податки є інструментом справедливого перерозподілу доходів. Тож реформування податкової системи ведеться під лозунгом «єдина декларація — єдиний рахунок, єдиний платіж — єдина адреса (платежу)». Кожному громадянину Швеції присвоюється єдиний фіскальний номер (ID), який є уніфікованою формою державного обліку населення.

Значна увага, як у нашій країні, так і за кордоном (в Італії, Німеччині, Великій Британії, Швейцарії тощо), приділяється, наприклад, спрощеній системі оподаткування малого бізнесу. У деяких країнах, крім спрощеної системи оподаткування, вводяться додаткові умови зменшення суми сплати податків. Це здебільшого сприяє відмові від тіньової господарської діяльності, що дає змогу збільшити розміри податкових надходжень до бюджету. Перевагою спеціального податкового режиму на підставі спрощеної декларації є її простота. Будь-який платник податку може самостійно визначати свої податкові зобов’язання шляхом використання залежно від рівня доходу відповідної ставки податку.

Міжнародний досвід пропонує і такий вид збирання податків, який здійснюється за принципом національної належності платника податку. Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути подвійного оподаткування, але тут стикаються часто національні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та громадяни отримують більшість прибутків від діяльності за кордоном та від капіталів, які також розташовані за межами держави, зацікавлені у розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в економіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам, зацікавлені натомість у критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.

Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах визначення резидентства для різних компаній. У більшості з них ці негаразди усуваються за допомогою такого критерію, як визначення місцезнаходження центру фактичного керівництва.

Важливе значення для системи оподаткування має також поняття “комерційна діяльність” та отримання доходу від неї. Як відомо, такий термін законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з інших законодавчих документів держави (наприклад, у США та Великобританії), а також із рішень судів різних інстанцій у різних справах. У деяких державах (наприклад, у Франції) виходять із роз’яснень судових органів. У США, приміром, — це ділова активність, у Великобританії — будь-яка торгівля тощо. Але у більшості країн світу поняття «комерційна діяльність» визначається як центр діяльності, пов’язаний із отриманням прибутку. Визначення цього терміна має важливе значення при встановленні податку на прибуток та обкладання суб’єкта іншими податками.

Наприклад, у США податкова політика (як інструмент антициклічного регулювання) активно використовується із кінця 30-х років нашого століття. У 50-60 роках у США склалося доскональна система оподаткування особистих і корпоративних доходів, яка могла виконувати регулюючі функції. Зокрема у 1963 році, відбулася податкова реформа, яка передбачала поетапне скорочення особистих податків, а також знижувала у середньому на 10% рівень оподаткування корпорацій .Загальна сума зменшення податкових вилучень у 1964-1965 роках склала близько 25 млрд.$. Отже, ця податкова реформа мала позитивний вплив, тому що зниження податків мало значну стимулюючу дію на економіку.

Ці питання актуальні з огляду на податкову реформу в Україні, і зокрема у сфері непрямого оподаткування. Непрямі податки у розвинених країнах світу становлять досить вагому частку в загальному обсязі податкових надходжень. Наприклад, на рівні штатів США їхня частка перевищує 40%. Значна увага приділяється адмініструванню непрямих податків у країнах Євросоюзу і Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР). Серед непрямих податків виділяють також фіскальну монополію та стягнення мита державою. Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування «раціональної» структури експорту і імпорту.

Розглянемо досвід застосування у країнах із розвиненою ринковою економікою таких видів непрямих податків, як податок на додану вартість (податок з обороту) і акцизний збір.

Податок на додану вартість (ПДВ) є порівняно новим інструментом фіскальної політики. З групи країн ОЕСР у 60-ті роки лише вузьке коло держав використовувало такий податок. Але згодом його поширення в розвинених країнах відстежується в 70—80-ті і пізніші роки (наприклад, понад десять років застосовується він у Канаді та Швейцарії). Нетривала еволюція цього податку характеризується закономірною трансформацією фіскальної ролі, яка стала наслідком прагнення використати об’єктивні переваги ПДВ, необхідністю компенсувати зменшення надходжень до бюджетів від податку на прибуток в умовах високих фіскальних потреб держави, а також політикою уніфікації непрямого оподаткування у межах ЄС. У країнах Євросоюзу і ОЕСР підвищені ставки використовуються переважно обмежено.

ПДВ відіграє суттєву роль тому, що завдяки цьому податку реалізується основна мета інтеграції країн — забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, праці й капіталу. В ЄС прийнято такі схеми адміністрування ПДВ, які дають змогу здійснювати точне нарахування і відшкодування цього податку на товари й послуги експортного призначення. Адаптація форм та механізму оподаткування до вимог життя відбувається частково методом проб і помилок, а частково — на основі наукового обґрунтування напрямків удосконалення податкової системи для забезпечення, насамперед, необхідних надходжень до бюджету. Податок на додану вартість і податок на прибуток займають провідне місце у бюджеті (бо становлять разом у середньому понад 40% надходжень).

Помітні певні спільні характеристики стягнення ПДВ у розвинених країнах. Зокрема, незважаючи на переваги уніфікації, у більшості з них застосовується не одна, а кілька податкових ставок. Крім стандартної, використовуються знижені ставки для товарів і послуг, що мають соціальне й культурно-споживче призначення (це стосується продуктів харчування, громадського транспорту, газет, журналів), а в деяких країнах — і підвищені ставки на предмети розкоші або на так звані некорисні товари (алкоголь, тютюн). Щодо практики упровадження знижених ставок, зазначимо, що вони застосовуються, але не більше однієї-двох і не нижче за 5%. Зокрема, за зниженою ставкою ПДВ оподатковуються:

— напрями і сфери діяльності, в яких складно обчислити ПДВ (страхування, фінансова сфера);

— товари, щодо виробництва яких здійснюється політика державного стимулювання (видавнича діяльність, транспорт тощо);

— соціально значущі товари (ліки, продукти харчування, дитячий одяг).

Природно, що в умовах посилення соціальної орієнтованості західноєвропейських країн останні проводять політику, спрямовану на запобігання зниженню добробуту широких верств населення, шляхом обкладання товарів та послуг соціального й культурного призначення за нижчими ставками. Окрім того, висока ефективність функціонування податкових органів, налагоджений механізм стягнення ПДВ дає можливість країнам зменшувати адміністративні витрати, зумовлені використанням кількох ставок ПДВ.

У середньому, у групі розвинених зарубіжних країн, ПДВ формує приблизно 13,5% доходів їхніх бюджетів, хоча частка цього податку регіонально досить варіативно відрізняється. Так, у Франції ПДВ забезпечує 45% податкових бюджетних надходжень, а в Нідерландах — 24%.

Отже, практика стягнення цього податку у розвинених країнах дає змогу говорити про закономірність запровадження його диференційованих ставок за умов ефективного функціонування податкової служби, надання переваги соціальній ефективності податку, незважаючи на збільшення адміністративних витрат на його стягнення.

Існує певне розмаїття в обкладанні ПДВ різних видів послуг. Поширеною для країн розвиненої ринкової економіки є практика звільнення від ПДВ банківських та фінансових, медичних послуг, послуг освіти, культури тощо.

Суттєву роль також відіграє система управління ПДВ. В усіх країнах ОЕСР накладаються штрафи за затримку при сплаті ПДВ. Ці виплати передбачають або одноразовий штраф у вигляді процента від податку, або базуються на щомісячному накопиченні неоплаченої суми, або поєднують обидва зазначені методи.

Таким чином, у західноєвропейських країнах набуває закономірного характеру тенденція до застосування найрозвиненіших форм ПДВ та методів його нарахування.

Поступово збільшується і роль акцизного збору в доходах бюджету. Останнє пояснюється тим, що за останні роки було внесено ряд змін до законодавства щодо стягнення акцизів у напрямку гармонізації ставок акцизних зборів, а також зміною механізму стягнення акцизних зборів з алкогольних і тютюнових виробів, що дало змогу державі посилити контроль за сплатою цих податків Акцизні збори (акцизи) вважаються одним із важливих видів непрямих податків в усьому світі. Вони стягуються з певних видів товарів незалежно від місця їх виробництва — всередині країни або за її межами (саме це відрізняє такий вид податку від мита). Акцизні збори відіграють важливу роль у наповненні бюджетів багатьох країн ОЕСР. Але з поширенням практики використання ПДВ за останні 25 років важливість акцизів знизилася. Наприклад, у 1965 році акцизні збори становили 25% податкових надходжень країн ОЕСР. У 1970 році ця величина знизилася до 20% і постійно знижувалася до 12% наприкінці 1980-х років. Найяскравішим прикладом є Туреччина, де у 1965 році акцизи становили близько 53,5% податкових надходжень. До 1980 року ця величина зменшилася наполовину і становила 25,2%, а після запровадження ПДВ, до 1985 року, зменшилася удвічі. На початку 1990-х років акцизні збори у Туреччині становили близько 6,5% податкових надходжень і частка акцизів у відсотках до ВВП країни протягом 1965—1990 років знизилася з 5,8% до 1,5%.

Виходячи з цього у 1987 р. було запропоновано комплекс заходів для зближення податкових ставок ПДВ і акцизів країн ЄС у рамках програми створення єдиного ринку. Базовий рівень ПДВ визначений у межах 14-20%; пільгові ставки (на продукти харчування, медикаменти, книги і тощо) становили – 4-9%; підвищені були ставки і на паливо, тютюн та алкоголь. У травні 1989 р. було рекомендовано єдину ставку – 15%, надавши країнам ЄС право самим встановити графік її введення. Але ця міра викликала протидію, насамперед тих країн, чиї стандартні ставки нижче
запропонованої.

Передусім необхідно підкреслити, що майже в усіх країнах із розвинутою економікою акцизи представлені у двох формах: універсальних і специфічних. Хоча останнім часом специфічні акцизи і поступаються універсальним своїм значенням у формуванні бюджетних надходжень, їх існування поки ще не ставиться під сумнів. Причина полягає у тих відмінностях, які існують між цими двома видами акцизів і зумовлюють їх різке значення і для фіскальних інтересів держави, і для інших економічних чинників.

Нині коло підакцизних товарів у розвинених країнах нешироке. Воно охоплює алкогольні, тютюнові вироби, пальне, деякі види транспортних засобів, предмети розкоші, передусім ювелірні вироби. У Великобританії, зокрема, у 1993 році акциз на нафтопродукти становив 13% усіх надходжень від непрямих податків, акциз на тютюнові вироби — 6,6%, на алкогольні вироби — 5,1%. У Німеччині акциз на пальне у 1993 році становив 7,5% усіх податкових надходжень. Крім того, акцизом обкладалися тютюн, міцні алкогольні напої, кава, шампанське. У Франції акцизи встановлені на алкогольні напої, пиво і мінеральну воду, ювелірні вироби, деякі види автомобілів, літальні апарати.

Хоча головна функція акцизів — фіскальна, вони виконують також і регулювальну роль. Значною мірою акцизи використовуються як інструмент для зниження споживання певних груп товарів (наприклад, алкоголю чи тютюну). На жаль, не можна точно обчислити залежність між величиною акцизу та реальним споживанням, і, найімовірніше, на практиці ефективність впливу акцизу не дуже висока.

Отже, можна стверджувати що поширення застосування ПДВ у країнах ОЕСР і ЄС супроводжувалося суттєвим зниженням акцизів, а також, як правило, й інших видів податків, зокрема мита. Частка митних зборів є дуже низькою в усіх розвинених країнах.

У межах уніфікації податкового законодавства України із відповідними нормами права в країнах Європейського союзу знадобиться порівняльний аналіз світового досвіду непрямого оподаткування. Ефективна діяльність держави та реалізація її основних функцій неможливі без налагодженої соціально-економічної політики, одне з чільних місць у якій належить саме фіскальній політиці. Акумулюючи з допомогою податкових надходжень значні фінансові ресурси, держава таким чином стимулює розвиток господарської діяльності, опікується малозабезпеченими верствами населення, забезпечує трудовий потенціал, а також суттєво впливає на стан і розвиток науково-технічного прогресу суспільства.

Така ситуація деякою мірою відображає стабілізацію національної економіки, що проявляється у зростанні абсолютних сум індивідуальних прибутків громадян, збільшенні заробітної плати, регулярному її отриманні не лише в приватних, а й у державних установах, організаціях і на виробництві.

Для сучасних держав із розвиненою ринковою економікою характерним є втручання в різні сфери економічного життя. Різниця лише у ступені цього втручання. У США — воно менше, а в Швеції — більше.

Основним інструментом державного регулювання є податкова політика та фінансовий вплив на підприємництво. Завдяки цьому впливу держави досягають поставленої мети по забезпеченню економічного зросту, провадженню ефективної цінової політики, зайнятості населення країни, створенню системи соціального захисту менш захищених верств населення, створенню рівноваги у зовнішньоекономічній діяльності тощо.

Більшості країн сьогодні властиве помірне оподаткування. І це є результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої заклечається в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого податкового клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

Разом з тим питома вага податків, зборів та обов’язкових платежів у ВВП багатьох країн є досить суттєвою. Так, від 40 до 50 % становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія. При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є дослідження їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі. Так, наприклад, у США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі, а у Франції — непрямі податки.

Розмежування податків, зборів, платежів – це не винятково теоретична проблема, а значною мірою проблема практики. По-перше, податки – це насамперед безумовні і нецільові платежі, після їх надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та й не потрібно. Щодо зборів картина інша: ці надходження потрібні для фінансування певних заходів, мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (мова може навіть іти про правопорушення). По-друге, податки надходять переважно до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові фонди (у тому числі й позабюджетні). Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, – це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і їх джерелами, — це збори. По-третє, якщо нарахування, зміна та скасування податків і усіх елементів їх правового механізму є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Законодавства багатьох держав не роблять розмежування між податками, зборами, митами, і податкову систему характеризують як сукупність податків і зборів. Природно, податки, мита, збори мають спільні ознаки, зокрема:

– обов’язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди;

– чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

– стягування їх на основі законодавчо закріпленої форми і порядку надходження;

– примусовий характер стягнення;

– здійснення контролю єдиними податковими органами;

– безеквівалентний характер платежів.

Однак, попри схожість цих механізмів, вони мають чіткі відмінності. Мито і збір відрізняються від податків:

– значенням. Податкові платежі забезпечують близько 80% надходжень у дохідну частину бюджету;

– метою. Податки мають задовольняти потреби держави, а мито, збір – певні потреби чи витрати установ;

– обставинами. Податки є безумовними платежами, а мито, збір сплачуються у зв’язку з послугою, наданою платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

– характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю його дій і іноді не регулюються відносинами імперативного характеру;

– періодичністю. Збори, платежі, мито часто є разовими, і сплата їх здійснюється без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю;

– відносини від платності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Отже, збори і мита, на відміну від загальних податкових платежів, мають індивідуальний характер, їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси.

Раніше основним критерієм розмежування мита і збору було надходження коштів: якщо в бюджет – мито, якщо на користь організації – збір. Нині акценти дещо змістилися: збір — платіж за володіння особливим правом; мито – плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

Отже, податкова система будь-якої країни є продуктом не лише економічного, а й політичного розвитку суспільства. Вона віддзеркалює інтереси різних суспільних груп та політичних партій і є результат консенсусу, до якого прийшли ці сили у процесі ухвалення податкових законопроектів.

З огляду на досвід країн із розвиненою економікою, які теж здебільшого методом проб і помилок впроваджували податкове законодавство на своїх територіях, наша держава, зокрема, вимагає нетрадиційного підходу до кодифікації наявної податкової системи. Результатом такого підходу може бути передусім стабілізація основ оподаткування, закладення підвалин цілісної податкової бази, з іншого – створення сприятливих умов для вдосконалення механізму нарахування і стягнення податків. Нині можна стверджувати, що в Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл та перерозподіл на цілі економічного і соціального розвитку.