Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо визнання заборгованості «безнадійною» та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.
Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Відповідно до п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійною вважається прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.
Крім того, до безнадійної також включається заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією (п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Щодо застосування п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулює Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404).
Підпунктами 2 та 6 п. 1 ст. 3 Закону № 1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:
ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 2 та п. 7 ст. 37 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
боржник – фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (п. 4 ст. 37 Закону № 1404).
Таким чином, у разі відсутності майна у боржника – фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості визнання такої заборгованості безнадійною згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника – відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом № 1404.
Крім того, заборгованість визнаватиметься безнадійною за умови відповідності такої заборгованості одній з ознак, наведених у п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
У разі, якщо постановою про повернення виконавчого документа встановлено термін повторного пред’явлення для виконання виконавчого документу, тобто виконавче провадження по справі не закрито, дії щодо примусового стягнення майна боржника тривають, то відсутні підстави для визнання такого боргу безнадійним згідно п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Щодо застосування п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343) банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Згідно з п. 1 ст. 37 Закону № 2343 у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участі сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.
Банкрут – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом (п. 1 ст. 37 Закону № 2343).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців, регулюються Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (далі – Закон № 755).
Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону № 755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
Згідно з п.п. 12 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідних державних органів, або судового рішення про припинення юридичної особи, не пов'язаного з її банкрутством, після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;
2) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.
Відповідно до п.п. 14 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації рішення про припинення банку у зв'язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подаються:
1) копія рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
2) копія рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про призначення уповноваженої особи Фонду.
Згідно з п.п. 15 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації припинення банку у зв'язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку подається рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку.
Спрощена процедура державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації проводиться на підставі п. 4 ст. 25 Закону № 755.
Порядок проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації передбачено п. 5 ст. 25 Закону № 755.
Отже, достатньою умовою для визнання заборгованості безнадійною відповідно до вимог п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є наявність постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, або припинення юридичної особи, що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.