Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо списання дебіторської заборгованості як безнадійної на підставі абзаців «ґ» та «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) та, керуючись ст. 52 Кодексу, повідомляє.
Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу.
Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень), у тому числі резерву сумнівних боргів, визначено нормами ст. 139 Кодексу.
Відповідно до положень п.п. 139.2.1 п.139.2 ст.139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.
Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу наведено у п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 Кодексу. Так, у податковому обліку безнадійною заборгованістю, зокрема, є:
ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб – заборгованість, яка не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб);
є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.
Згідно з п.п. 139.2.2 п.139.2 ст.139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Щодо застосування вимог п.п. ґ) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу стосовно простроченої понад 180 днів заборгованості особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб – заборгованості, яка не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб).
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначено Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343), відповідно до положень ст.10 якого безспірними вимогами кредиторів вважаються грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
Згідно з вимогами п.3 ст. 10 Закону № 2343 справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
Отже, для визначення безнадійною, яка відповідає ознаці, встановленій абзацом ґ) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, заборгованості юридичної особи, термін прострочення якої складає понад 180 днів, слід забезпечити дотримання одночасно таких вимог:
безспірність вимог відповідає вимогам Закону № 2343;
розмір таких вимог не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство.
Для визначення розміру сукупних вимог може враховуватись сума заборгованості боржника за всіма договорами з таким боржником.
Гранична межа заборгованості для фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб – підприємців – у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб), яка підпадає під ознаку, визначену п.п. ґ) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, не перевищує половини показника мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2016 році складає 689 гривень).
Щодо застосування п.п. є) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу стосовно простроченої заборгованості повідомляємо, що прострочена заборгованість підпадає під ознаку безнадійної якщо дії щодо примусового стягнення майна боржника (заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи) не призвели до повного погашення заборгованості.