Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула лист щодо практичного застосування норм чинного законодавства і межах компетенції повідомляє.
Згідно зі ст. 36 Закону України 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов’язаннях.
Бухгалтерський облік типових кредитних операцій (надання (отримання) кредитів) здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року № 481
(далі – Інструкція № 481), згідно з п. 1.3 глави 1 розділу ІІІ якої банк списує за рахунок спеціальних резервів заборгованість за кредитними операціями, яка визнана безнадійною щодо отримання.
При цьому банк відображає в бухгалтерському обліку списання безнадійної та прощення заборгованості за рахунок спеціального резерву за критеріями, передбаченими внутрішньобанківським положенням (п. 2.1 глави 2 розділу VII Інструкції № 481).
Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
При цьому доходи, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема це:
сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації (п.п. 164.2.7 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);
основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом (п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).
Водночас питання щодо строку позовної давності врегульовано главою 19 Цивільного кодексу України.
Ставки податку на доходи фізичних осіб встановлено ст. 167 Кодексу.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету визначено ст. 168 Кодексу.
З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб та для отримання більш конкретної відповіді необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.
Перший заступник Голови С.В. Білан