Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо належності заборгованості до категорії «безнадійної» та списання такої заборгованості, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.
Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу.
Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Відповідно до п.п. а) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійна заборгованість – заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме, заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ).
Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення термінів, встановленими ст.ст. 253 – 255 ЦКУ.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦКУ).
Таким чином, під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку п.п. а) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не призвели до позитивних наслідків.
Щодо застосування п.п. є) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу стосовно простроченої заборгованості фізичної або юридичної особи, не погашеної внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулює Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606).
Відповідно до п.п. 2 та 7 п. 1 ст. 47 Закону № 606 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
боржник – фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Таким чином, у разі недостатності майна боржника – фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості визнання заборгованості безнадійною згідно з п.п. є) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що дії з розшуку зареєстрованого за боржником майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника – відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом № 606.