Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) розглянула лист … щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходу фізичної особи (майнового поручителя), який виник внаслідок передачі іпотекодержателю (обтяжувачу) права власності на предмет іпотеки (обтяження), і в межах компетенції повідомляє таке.
Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель) (ст. 583 ЦКУ).
Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна (іпотеки), є Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898).
Згідно зі ст. 33 Закону № 898 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому ст. 36 Закону № 898 передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону № 898.
Так, згідно зі ст. 37 Закону № 898 іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, визначено Законом України
18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі – Закон № 1255).
Згідно зі ст. 24 Закону № 1255 звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із Законом № 1255.
При цьому позасудовим способом звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження є, зокрема, передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому Законом № 1255.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з п.п. 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями ст.ст. 172-173 ПКУ.
Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) нерухомого (рухомого) майна визначено ст.ст. 172 - 173 ПКУ.
Відповідно до п. 172.8 ст. 172 та п. 173.8 ст. 173 ПКУ під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомого та рухомого майна, крім їх успадкування та дарування.
Одночасно з дією п. 172.4 ст. 172 ПКУ, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомого майна є, зокрема, юридична особа, то така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну) (п.п. 172.7 ст. 172 ПКУ).
Разом з цим відповідно до п. 173.3 ст. 173 ПКУ у разі, якщо стороною договору купівлі-продажу об'єкта рухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа вважається податковим агентом платника податку та зобов'язана виконати всі визначені цим розділом функції податкового агента.
Враховуючи викладене, у разі набуття банком права власності на об'єкт нерухомого (рухомого) майна шляхом взяття заставленого майна на свій баланс, слід вважати, що фізична особа - майновий поручитель відчужила (продала) своє власне майно. При цьому доходом фізичної особи (майнового поручителя) є вартість, яка визначена на момент набуття банком права власності на предмет іпотеки (обтяження), до якої застосовуються норми ст. 172 та 173 ПКУ. Банк як податковий агент зобов'язаний виконати усі визначені розділом IV ПКУ функції, у т.ч. відобразити зазначений дохід у податковому розрахунку форми 1ДФ за ознакою «104».
Голова Р.М. Насіров