Про включення до податкового кредиту
сум податку на додану вартість,
сплачених у вартості транспортного квитка
Державна фіскальна служба України розглянула звернення платника податку щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у вартості транспортного квитка, придбаного через компанію-посередника для направлення працівника у відрядження, та повідомляє.
Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 ПКУ розташоване на митній території України.
База оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів/послуг визначається згідно із пунктом 188.1 статті 188 ПКУ.
Підпунктом «а» пункту 201.11 статті 201 ПКУ визначено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до складу податкового кредиту без отримання податкової накладної, є транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами.
Беручи до уваги те, що послуга із залізничного або повітряного перевезення надається пасажиру самим перевізником, проїзний документ є за своєю суттю договором на перевезення, що укладається між пасажиром і відповідним перевізником, а тому не може бути об’єктом договору між іншими учасниками процесу оформлення замовлення на продаж проїзних документів.
При цьому транспортний квиток, що містить загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами, одночасно є документом, який дає право на отримання податкового кредиту (за умови дотримання інших правил щодо формування податкового кредиту) без отримання податкової накладної (підпункт «а» пункту 201.11 статті 201 ПКУ) тільки платнику податку, який безпосередньо отримує послуги перевезення, а тому транспортний квиток не може бути підставою ні для визначення податкових зобов’язань, ні для формування податкового кредиту в особи, яка лише прийняла замовлення на його оформлення.
Таким чином, суб’єкт господарювання, який не є перевізником (не надає послуги перевезення) та здійснює лише прийом замовлень на продаж залізничних та авіаційних квитків, прийом коштів за квитки та повернення коштів за невикористані квитки, визначає свої податкові зобов’язання з ПДВ лише з вартості наданих ним послуг щодо виконання замовлення на продаж проїзних документів.
У податковій накладній, що складається суб’єктом господарювання, який здійснює прийом замовлень на продаж залізничних чи авіаційних квитків, відображається вартість послуг, наданих у зв’язку з виконанням такого замовлення, та сума податку на додану вартість, визначена з вартості таких послуг.
У платника податку, який безпосередньо скористався послугами з перевезення на дату затвердження звіту про використання коштів, виданих на відрядження або підзвіт, виникає право на включення сум податку на додану вартість, сплачених у вартості транспортного квитка, до складу податкового кредиту відповідного періоду.
При цьому у разі, якщо такі послуги з перевезення придбані для використання в операціях, що не оподатковуються податком на додану вартість, такий платник зобов’язаний визначити податкові зобов’язання з вартості таких послуг та скласти і зареєструвати в ЄРПН податкову накладну не пізніше останнього дня звітного періоду.
Особливості складання таких податкових накладних розглянуто в листі ДФС від 07.08.2015 №29163/7/99-99-19-03-02-17, який розміщено на офіційному веб-порталі ДФС у розділі «Електронне адміністрування ПДВ» за адресою: www.sfs.gov.ua (копія додається).
Вказаний лист платник податку може використовувати у своїй діяльності.
| Голова | Р.М. Насіров |